Анафема на гетьмана Мазепу Чи політичний акт узурпаторів

Анафема на гетьмана Мазепу Чи політичний акт узурпаторів

Іван Мазепа

20 березня 1639 року народився вірний син українського народу - Іван Степанович Мазепа. Родина Мазепи мешкала в українському хуторі Мазепинці Київського воєводства Речі Посполитої неподалік Білої Церкви. Батько Івана, Стефан-Адам Мазепа, був шляхтичем, але покозачився в часи Хмельниччини і став 1654 року Білоцерківським отаманом. Його дружина, Марина Мокієвська, була представницею старого шляхетського роду з Білої Церкви. Вона присвятила свої молоді роки сім'ї й вихованню сина Івана та доньки Олександри.

Дитинство Івана припало на час Хмельниччини і Руїни. Ще змалку він мусив навчатися військовій справі, їзди верхи, фехтуванню. Згодом, мати відправила Івана до Києво-Могилянської академії, де молодий патріот вивчає риторику та латину. Мазепа оволодіває мистецтвом пера, вчить мови, а у хвилини дозвілля пише вірші. Після закінчення навчання, батько Івана відправляє його до двору польського короля Яна-Казимира. Мазепа швидко здобуває прихильність короля і невдовзі стає королівським пажем. Але через підступність та заздрість польського шляхтича, Песека - Іван Степанович втрачає свій статус при дворі та повертається до України. Повернувшись на Батьківщину, Мазепа у 1669 р. вступає на службу до гетьмана Петра Дорошенка, виконуючи обов'язки командира гетьманської гвардії, а з 1674 стає генеральним осавулом.

У червні 1674 року Дорошенко відправляє Мазепу в подорож до Криму й Туреччини, але біля річки Інгул його було схоплено запоріжцями і в липні 1674 р. передано Івану Самойловичу в Батурин. Втім проявивши свої неймовірні дипломатичні здібності, Мазепі вдалося не те що зберегти голову, а й переконати гетьмана зробити його військовим осавулом.

Гетьманська булава Лівобережної України потрапила до рук Івана Мазепи в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини - Самойловича було відправлено до Сибіру. Ініціатором змови був фаворит тодішньої російської правительниці Софії - князь Василь Голіцин, який також невдовзі пішов по слідах Самойловича.

Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави зі встановленням автократичної гетьманської влади та збереженням козацького устрою. За Мазепи відбувся небачений на ті часи в Україні культурний розквіт в освіті, науці, літературі, мистецтві. Саме за гетьманування Івана Степановича було розбудовано Києво-Могилянський колегіум до статусу академії, яка налічувала близько 2 тис. студентів. Швидкими темпами розвивалася торгівля й промисловість, що сприяло високим темпам зростання економіки. Недарма в народі побутувала приказка: "від Богдана до Івана не було гетьмана".

Але розбудова сильної Української держави не входила в плани жодної сусідньої країни, а тим більше імперської Росії, яка вміло маніпулювала низкою продажних старшин. Петра I повністю задовольняла можливість використовувати козацькі загони, як гарматне м'ясо під час бою, а виконувати свої обов'язки за Коломацькими статями, в основі яких лежав обов'язок Російської імперії боронити Україну від поляків, цар також не поспішав. В чому на передодні Полтавської битви переконався й сам Мазепа, коли Петро I відмовив гетьманові надати військову допомогу у відповідь на погрози нападу на українські землі польського короля Станіслава Ліщинського. Своїми діями Петро I порушив домовленість за Коломацькими статтями й анулював дійсність документа. Таким чином гетьман втрачав обов'язок зберігати вірність цареві та здобував повне право пошуку інших союзників. Під час Північної війни таким союзником виявилась Швеція, яка знаходилась в стані війни з Російською імперією. Маючи неймовірні дипломатичні здібності та багатий життєвий досвід, 71-річний Іван Степанович Мазепа вирушає на переговори з 18-річним королем Швеції Карлом XII, обдарованим полководцем, але кепським політиком. Після чого мудрому гетьману вдається підписати стратегічно вигідну угоду для українських земель. У разі перемоги союзних військ Карла ХІІ Україна вирішувала всі проблемні питання одразу, і в будь-який момент могла розраховувати на військову допомогу шведів, а всі землі Російської імперії, що колись належали українському народові повертались до України. Але 28 червня 1907 р. битву під Полтавою було програно. Лють Петра І не знала меж. Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів, на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Після бійні в Батурині російські війська почали масові арешти і страти за найменшу підозру в симпатіях до Мазепи. У травні 1709 р. була зруйнована Січ, а цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця. За таких репресій Іван Мазепа разом із Карлом ХІІ був змушений виїхати до Молдовії, що належала Османській імперії. Але й такого терору Російському цареві було замало. Намагаючись помститься гетьману Мазепі, всупереч церковним канонам та залякуючи священиків, московський цар Петро І дає наказ накласти на гетьмана анафему.

Анафему на Івана Мазепу було накладено 31 жовтня 1709 року в Глухові, де напередодні приїзду ієрархів церкви були проведені страти церковнослужителів, голови яких були вивішені на головній площі міста. Проповідь на прокляття Івана Мазепи відбувалася в Троїцькому соборі, яку проголосив протопоп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, а згодом отримав за це землі сподвижника гетьмана Мазепи — Івана Бистрицького.

"Історія Русів", розповідаючи про накладення анафеми, пише, що це було видовище, раніше не відоме в Україні: священики й ченці, яких зібрали з усіх кінців, були одягнені в ряси чорного кольору, тримали в руках довгі свічки з воску, обмазані сажею. Співаючи псалми, вони оточили опудало, а потім, обертаючи на опудало чорні свічі, стали викрикувати разом з дяками і понамарями: "Хай буде Мазепа проклятий". Потім архієрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув: "На зрадники і відступника Івана Мазепу — анафема". Потім опудало з криками потягли з церкви, а за ним ішли священнослужителі, співаючи: "Днесь юда залишає вчителя, приймає диявола".

Деякі історики вважають, що весь цей паплюжний обряд написав сам Петро І з метою назавжди заплямувати світлий образ видатного українського гетьмана. Але накладена церковна анафема з власних мотивів не могла тривати вічно. Тимпаче, жодна православна церква, крім РПЦ, не визнала і не визнає цю анафему, а УПЦ КП, УАПЦ і УГКЦ продовжують служити молебні за упокій душі гетьмана Івана Мазепи.

Антиканонічність даного дійства полягає в тому, що по-перше, анафема була накладена не за церковними, а політичними мотивами, по-друге, анафема була накладена без соборного рішення православної церкви, а по-третє, анафема була накладена не за рішенням православної церкви, а за наказом російського царя Петра І. Патріарх Київський і всієї України — Русі Філарет так характеризує дану анафему: "Для того, щоб зрозуміти різницю між анафемами, які накладали батьки Вселенських соборів і анафемствованням Івана Мазепи Російською Православною церквою, потрібно прочитати цю анафему. Ця анафема дихає гнівом, а не скорботою; ненавистю, а не любов'ю. З тексту анафеми видно, що вина Івана Мазепи полягає в тому, що він відмовився від Російського царя заради любові до свого народу, а не тому, що впав у єресь. А різниця тут суттєва … "

То хто ж був зрадником насправді? Хто заслуговує на відлучення від церкви? Той, хто захищав свій народ від ворога, чи той хто йшов нищити цей народ? Той хто будував церкви, чи той хто проклинав в них людей? Питань багато, але відповідь одна – "Іван Мазепа був вірним сином свого народу, який був готовий на все заради його свободи, добробуту, процвітання!" Петра І не віддавали до анатеми, бо сила була на його боці, але не - правда, яка з роками все одно просочується кріз стіну брехні і обману.

24 серпня 1992 року у Марийському палаці відбулася офіційна державна зустріч тодішнього президента України Леоніда Кравчука і представників Державного Центру УНР в екзилі з президентом і членами Верховної Ради відновленої Української Держави. На цій історичній зустрічі Патріярх Мстислав І передав у руки Голови Верховної Ради, а через нього президентові відновленої Української Держави, клейнод Івана Мазепи як символ державної влади незалежної Української Держави. Президент України у своєму "Слові-подяці" сказав, що днем раніше себто 23 серпня 1992 року — українська церква зняла з патріота землі української анафему, якій колись було піддано його ім'я. 18 років тому Іван Мазепа, котрий віддав життя за долю своєї батьківщини, за її духовність, державність, був повернутий вже до нової України, як людина-борець, людина, яка має нам бути за приклад, за взірець.